Артем Сова

Артем Сова, аспірант кафедри металургії чавуну.  Якісь нові життєві ситуації, порив почуттів призвели до бажання відобразити світ на папері... Його надихає  саме життя, люди, які живуть і є його друзями й просто близькі до душі. Він хоче окремо подякувати одній людині: «Без неї я не став би тим, ким я є сьогодні...»

ВИКЛАДАЧАМ ГУМАНІТАРНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

(Присвята до ювілею)

Стільки років вже тут, значно довше і поза…

Хвилювали не просто слова.

Силогізми, пісні, ідіоми та проза, –

У всьому мова й душа жива.

На роботі і вдома, у цьому місті й у тому

Спілкування нас гріє завжди…

Попри втрати і втому, не зраджуємо святому, –

Відчуваємо, говоримо – люблю навіки!

 За що я люблю тебе, Осінь…

Так за що ж я люблю тебе, Осінь?

І від чого втікають птахи?

Все навколо бажає поснути,

Та лиш серце все хоче цвісти.

Нещодавно було тихо й ясно,

А тепер наступають дощі,

Сивий вітер гуляє розв’язно,

Милі зорі примарні, бліді...

Хай у лісі вже слизько і лячно,

Не дозволь впасти в відчай з гори,

Похилилась береза у полі –

Вона хоче…Й не може цвісти.

Най палаю в цю мить всі багаття

Під покровом осінніх ночей,

Та допоки вони ще не згасли –  

Я у чарах медових очей.

Що очікує там, за туманом?

 Що за образ не зовсім чіткий?

 Може час? Ще не певен… Лиш знаю —

 Моє серце ще хоче цвісти...

ВЕЧІРНІЙ ЧАС, САМОТНІЙ БЕРЕГ…

Вечiрнiй час, самотнiй берег,

I мiста шум полишив нас,

Лиш море й я... Таїнства трепет,

Лиш зорi свiдком є в цей час.

Хоча й один – та не самотнiй одночасно,

Нi, не один – допоки долинає шепiт хвиль,

Забув про час, що треба повертатись,

Я заворожений... хоча й поет – не знаю слiв.

Скажи менi, о миле моє море,

Промов цi байки й мiфи пращурiв,

Багато юнакiв, що вiддавали й душу

В обiймах теплих, дивних хвиль твоїх?

Хоча й один – та не самотнiй одночасно,

Нi, не один – допоки долинає шепiт хвиль,

I спiв... Журливий спiв русалки,

Про одвiчне...і тугу за життям Земним.

Дозволь, русалко, стати жертвою вiд чарiв,

Дозволь проникнути до Посейдона володiнь,

I потім вiдпусти... Пробач зухвалiсть,

Я хочу читачевi слово донести.

Хоча й один – та не самотнiй одночасно,

Нi, не один – допоки долинає шепiт хвиль,

I корабель старий...ось риси у туманi,

Хоч мертвий капiтан, що шторм долать любив.

I берег знову... Кара-Даг палає,

Хто це сказав, що той давно вже згас?

І за мольбертом Айвазовський сяє,

Тут дiм його... Завжди його тут час....

Хоч i один – та не самотнiй одночасно,

Нi, не один – допоки долинає шепiт хвиль,

Я вже далеко – та мені не страшно,

Казкова мушля нагадає хвиль мотив!

БУВАЛИ ДНІ…

  Бували дні у тою пору,

  Що час безжально відірвав,

  Малечею, ще хлопцем юним

  На світ дитяче споглядав…

          ***

  І в тих очах немає смутку

  Бо зорі навкруги ясні,

  Бо щастям відчувався навіть

  Спів пташки десь у далині…

           ***

  А ось несеш малюнок мамі,

  І час на мить захопить нас,

  Щоб поцілунок той ласкавий

  Назавжди в пам’яті не згас…

           ***

  Згадай ті дні…Побач дитину, –

  Себе з душею, мов світання!

  Отримай втрачене від неї

  І передай палке вітання!

  Я ПОЛОНЕНИЙ СВОЇХ ДУМ  

Я полонений своїх дум,

Тих мрій, що тануть із туманом…

І замість казки про життя

Я не занурююсь в романи.

             ***

Я хочу вітерець знайти,

Що тихо в спину приголубить.

Мені з ним легше стане  йти,

Він  серце для пригод розбудить...

            ***

Я хочу світ той віднайти,

Де кожен має своє щастя,

Де серце – місце для краси

Там не живуть біда й нещастя.

          ***

Не хочу жити лише для себе,

Бажаю залишити слід

У душах, що промовлять з неба

«Спи, мій поете», – мені в слід…

Вгору: Студенти