UA    RU    EN   
Національна металургійна академія України

3 квітня 1918 року в с. Ломівка біля м. Дніпра народився Олесь Гончар – видатний український письменник, літературний критик, громадський діяч.

3 квітня 1918 року в с. Ломівка біля м. Дніпра народився Олесь Гончар – видатний український письменник, літературний критик, громадський  діяч.

Інформаційні повідомлення 03.04.2020.


     У 1927 році пішов до Бреусівської семирічної школи. У голодні тридцяті бабуся його, уже опухлого, ледве  виходила. У 1933 р. 14-літній підліток влаштувався кореспондентом районної газети, яка згодом направила його до харківського технікуму журналістики, а в 1938 році Олесь Гончар став студентом філологічного факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання «Черешні цвітуть», що було опублікуване в журналі «Радянська література», а  1941 року за оповідання «Орля» отримав свою першу премію.

     У 1959-1971 pp. Олесь Гончар керував Спілкою письменників України. За роман «Людина і зброя» в 1960-му році був нагороджений Державною премією імені Т. Шевченка. Опублікував романи «Циклон» (1970), «Бригантина»(1973), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), у 1989 р. – повісті «Далекі вогнища», «Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».
На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У 1993 р. Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О.Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».

     О.Гончар захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи. «Гончар захищав нас як міг. І не заглядав у рота нікому  ні Брежнєву, ні Щербицькому. Говорив що думав»,  –  писав поет Борис Олійник.

     У 1989 р. представники української діаспори номінували «Собор» на Нобелівську премію 1990 року. Цю ідею підтримали професор Остап Тарнавський, голова Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово», професор Ярослав Падох, президент Наукового товариства ім. Шевченка, професор університету Нью-Джерсі Іван Фізер, професор університету Ла Саль у Філадельфії Леонід Рудницький, товариство «Просвіта», професура Київського університету ім. Т. Шевченка й інші.У 1989 р. представники української діаспори номінували «Собор» на Нобелівську премію 1990 року. Цю ідею підтримали професор Остап Тарнавський, голова Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово», професор Ярослав Падох, президент Наукового товариства ім. Шевченка, професор університету Нью-Джерсі Іван Фізер, професор університету Ла Саль у Філадельфії Леонід Рудницький, товариство «Просвіта», професура Київського університету ім. Т. Шевченка й інші. Номінувався тричі.

     Літературним «брендом» О.Гончара вважалися «Прапороносці». Однак у щоденнику залишився такий запис письменника: «Січовик заповідав класти в могилу – під голову – сідло козацьке... А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: «Тронку», «Собор» і «Зорю». Цей своєрідний заповіт Олесь Гончар склав у січні 1982-го.

     Помер О.Гончар 14 липня 1995 р. у Києві, похований на Байковому цвинтарі.

Арт-Метал


facebook banner   twitter banner   youtube banner   instagramm banner
mon banner   banner osvita-dnepr   Урядова гаряча лінія
WEB of Science   ДНУ ім. Олеся Гончара Scopus  
(C) 2006-2020 nmetau.edu.ua

Інформація

Новини

Проза

Поезія

Живопис

Інші види